Бібліотека м. Чорноморськ

Віртуальна подорож до Національного заповідника «Батьківщина Тараса Шевченка»

Територіальний і духовний центр України – Черкащина – поєднав села Моринці, Шевченкове, Будище, Вільшану у Національний заповідник “Батьківщина Тараса Шевченка”. У цих селах пройшли дитячі роки Тараса Григоровича Шевченка. У Моринцях він вперше подав голос, у Керелівці зростав, формувався як особистість, у Будищах – в маєтку Енгельгардта – козачкував, а з Вільшани зробив перший крок до визнання, до світової слави.

Моринці

Моринська земля зустрічає нас пам’ятником

У такій хаті у Якима та Параски Бойків 1783 року народилася донька Катерина, мати Тараса Шевченка, тут пройшли її дитячі та юнацькі роки.

1989 р. було відтворено в селі дві хати: хату Якима Бойка – діда Тараса по його матері, та хату Копія, у якій півтора року жила сім’я Шевченків.

В 1810 році родина Шевченків з дозволу пана Енгельгардта переселилась в цю хату. Ось тут 9 березня (25 лютого за старим стилем) 1814 року і народилася четверта дитина у сім’ї Шевченків. Народження на Тарасія (релігійне свято) дало привід назвати хлопчика Тарасом, що у перекладі з грецької означає „бунтар”.

Внутрішнє брання хати, колиска

Керелівка (село Шевченкове)

У 1815 році сім’я повернулася у Керелівку (село Шевченкове).

хата батьків Т. Шевченка

У цій хаті з двох до чотирнадцяти літ виростав Тарас, з неї помандрував у далекі світи, взявши із собою мамину пісню, батькову науку, дідусеві розповіді. За нею сумував, до неї прагнув приїхати. Батьківська хата нагадувала про радощі й жалі, веселі та сумні дні, проведені в ній, безтурботне дитинство і гірке сирітство. На жаль, сьогодні не збереглась, в якій виростав Тарас, її не стало в 90-х роках ХІХ століття.

На її місті стоїть скульптура хлопчика Тараса, який ніби з порога рушає в далекі світи.

Хата дяка Рубана, 1782р.

В цій хаті малий Тарас два роки навчався грамоти у дяка Рубана і рік наймитував у дяка Богорського.

Будище

Село розкошує між Моринцями та Шевченковим. Відвідувачі батьківщини Тараса Шевченка обов’язково бувають у ньому.

За часів Т.Г. Шевченка тут був маєток Енгельгардтів, у якому малий Тарас служив козачком у 1829 році.

Сьогодні від маєтку зберігся будинок, льох, сад та алея каштанів, що веде до будинку.

Зберігся й восьмивіковий дуб, у якому Тарас Шевченко ховав свої малюнки. Він отримав в народі назву «Шевченків дуб»,

Перед в’їздом подорожніх зустрічає пам’ятник молодому Тарасу Шевченку , а біля маєтку — пам’ятна дошка, на якій зроблений відповідний напис.

Пам'ятники Тарасу Шевченку"

Там, де живуть українці, з’являються пам’ятники Кобзарю.

На сьогоднішній день налічується 1384 пам’ятники Тарасу Шевченку у світі: 1256 в Україні та 128 за кордоном – у 35-ти державах.

В Україні найбільше пам’ятників встановлено на Івано-Франківщині – 201, за нею йдуть Львівська (193), Тернопільська (165) та Черкаська (102) області.

За кордоном найбільше пам’ятників встановлено у Росії – 30 (10 пам'ятників та 20 меморіальних дошок), Казахстані – 16, США – 9 та Канаді – 9, а також у Білорусії (6), Польщі (5), Молдові (4), Бразилії (3), Аргентині (3), Франції (3) та ін.

Перший пам’ятник Т. Шевченку було відкрито у 1881 році до 20-річчя від дня смерті митця у м. Форт Шевченко (Казахстан) під керівництвом І.О. Ускова, який був комендантом Новопетровського укріплення, коли Шевченко перебував там на засланні.

Обеліск с. Моринці. “Мене там мати повивала і повиваючи співала”

Село Моринці - це земля, де народився, виріс і проживав славетний український Кобзар, батько нашої рідної мови - Тарас Григорович Шевченко. Село Моринці являється Національним заповідником, на теренах якого розташований музей Великого Кобзаря.

Малий Тарас Григорович Шевченко. Пам’ятник малому Тарасу Шевченку-пастушку

«…я пас ягнята за селом…».

Ці пам’ятники встановлені в селі Шевченковому Звенигородського району .

Могила Тараса Шевченка в Каневі на Чернечій горі є одним з найбільш шанованих місць для українського народу. Входить до складу Шевченківського національного заповідника. Тут на дніпровських кручах в літературно- меморіальному музеї зібрані матеріали, що розповідають про життя і творчість поета і художника в нелегких умовах кріпосного права в царській Росії. Експозицію музею складають вироби народних майстрів центральних областей України . Поруч з музеєм знаходиться могила Тараса Григоровича Шевченка , над якою височить гранітний пам'ятник.

Пам'ятник Тарасові Шевченку у Києві — пам'ятник видатному українському поету і художнику Тарасові Шевченку у Києві , що знаходиться у парку Шевченка , навпроти Червоного корпусу Київського університету . Встановлений у 1939 році з нагоди 125-річчя з дня народження поета. Є одним із символів сучасного Києва.

Пам'ятник Тарасу Григоровичу Шевченку в Севастополі розташований перед будівлею Гагарінської райради за адресою: проспект Жовтневої Революції , 8 (урочисто відкритий 24 серпня 2003 року, скульптори Василь та Володимир Одрехівські). Інший пам'ятник Кобзареві розташований на території штабу ВМС ЗС України (вул. Соловйова, 1)

Пам'ятник Кобзарю в курортному Хмільнику , встановлений у 1991 році на вулиці Леніна.

Пам'ятник Т. Г. Шевченку в Луцьку перед будівлею Волинського національного університету було відкрито в 181-у річницю дня народження великого українця — 9 березня 1995 року. Автори — скульптор Едгар Кунцевич та архітектори Олег Стукалов і Андрош Бідзіля .

Ковель . В місті Ковель ( Волинська область ) встановлений ( 22 серпня 2005 року) найвищий у світі пам'ятник Тарасу Шевченку . Висота — більше ніж 7 метрів, вага бронзової скульптури — біля 20 тон. Автор монументу київський скульптор Володимир Шолудько.

Пам'ятник біля Дніпропетровського музично-драматичного театру ім. Т.Г. Шевченка.

У Закарпатській області Тарасу Шевченку встановлено 9 погрудь, 2 меморіальні дошки та 7 пам'ятників, що взяті на облік, цей пам'ятник встановленно в Ужгороді.

У Львові є три пам'ятники Тарасу Шевченку. Цей пам'ятник у центрі з прилеглим архітектурним ансамблем, відкритий у 1992 році

В Одесі є два пам'ятники Шевченку, один з них у міському Парку Т. Г. Шевченка . Встановлено 1966 року. Автори — скульптори А. Ю. Білостоцький та О. О. Супрун

Погруддя Тарасові Шевченку Пам'ятник Тарасові Шевченку

в Парку Шевченка в Рівному в місті Дубні, липень 2009 року

Монумент Тарасу Шевченку розташований в середмісті Харкова — у Саду імені Т. Г. Шевченка , при вході на центральну алею з боку вулиці Сумської . Пам'ятник органічно пов'язаний з оточуючим парковим пейзажем та міським архітектурним ансамблем.

Пам'ятник Тарасу Шевченку в Хмельницькому був урочисто відкритий 19 грудня 1992 року й розташований у центрі — в Парку імені Тараса Шевченка по вулиці Проскурівській . Автори пам'ятника — відомі українські скульптори І. Зноба (задум, проект) та народний художник України В. Зноба (втілення проекту) та архітектор В. Громихін.

Пам'ятник Т. Г. Шевченкові в Черкасах відкритий в 1964 році до 150-річчя від дня народження поета на розі бульвару Шевченка і вулиці Дашковича. Автори — скульптори М. К. Вронський, О. П. Олійник, архітектор В. Г. Гнєздилов

^{^{Чернігівський пам'ятник Тарасові Шевченку}^{— пам'ятник
великому українському
поетові і мислителю Тарасові Григоровичу Шевченку
, встановлений у обласному
центрі місті Чернігові
.}^{Розташований в історичному осередді Чернігова, звідки місто починалось, і де стояла фортеця, — на Валу
у сучасному Центральному парку культури і відпочинку імені М. М. Коцюбинського, відтак є частиною Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній»
.}^{Автор пам'ятника — Народний художник України
(1992
), лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка
(2000
) Володимир Андрійович Чепелик}^.}

^{За межами України}

^{Азербайджан
. Баку
.}^{Пам'ятник Тарасу Шевченку} ^в^Баку ^{відкрито}^{30 червня} ²⁰⁰⁸ ^{року за участі голів держав України та Азербайджану. Автор пам'ятника — член}^{Національної спілки художників України} ^{Ігор Гречаник}

^{Аргентина
. Буенос-Айрес
.}^{Пам'ятник Тарасові Шевченку} ^в^{Буенос-Айресі} ^{було відкрито в}¹⁹⁷¹ ^{році на замовлення Української Громади Аргентини на знак подяки за наданий притулок українським мігрантам}

^{Білорусь
. Пам'ятники Тарасу Шевченку встановлені у наступних містах Білорусі: Мінськ
, Гомель
, Берестя
, Могильов
, Слуцьк
.}

^Мінськ ^.^{Пам'ятник} ^{Тарасу Шевченкові в білоруській столиці (і перший за часом встановлення в цій країні) розташований у Степановському саду, поруч з новобудовою Посольства України в Республіці Білорусь. Автори пам'ятника — український скульптор Віктор Липовка та білоруський архітектор Віктор Крамаренко. Пам'ятник є подарунком Києва й був урочисто відкритий}^{23 квітня} ²⁰⁰² ^{року в ході Днів Києва в Мінську.}

^{Бразилія} ^.^{У Бразилії, де проживають компактні групи українських емігрантів та їхніх нащадків, зокрема в}^{штаті Парана} ^{встановлено три пам'ятника Т. Г. Шевченку — в містах}^{Прудентополісі} ^,^{Куритибі} ^та^{Порту-Алегрі} ^.

^{Куритиба} ⁽ ^Парана ^{). Пам'ятник Т. Г. Шевченку в}^{Куритибі} ^{— бронзова фігура поета у повний зріст на гранітному постаменті, був встановлений}^{29 жовтня} ¹⁹⁶⁷ ^{року. Автор — скульптор Шарл Андре.}

^Грузія ^.^{Тбілісі} ^{. Пам'ятник було відкрито}^{2 березня} ²⁰⁰⁷ ^{року. У відкритті брали участь}^{Президент України} ^{Віктор Ющенко} ^{(який перебував з офіційним візитом у Грузії) та}^{Президент Грузії} ^{Михаїл Саакашвілі} ^{. Глави держав заклали у фундамент пам'ятника капсулу з землею з села}^{Моринці} ^{Черкаської області} ^{, де народився Тарас Шевченко.}

^{Цей пам'ятник Сакребулу міста Тбілісі подарувала}^{Київрада} ^{. Його за дорученням}^{Кабінету Міністрів України} ^{було виготовлено Київським творчо-виробничим комбінатом «Художник»}^{Національної спілки художників України} ^{за кошти міського бюджету. Табличка біля пам'ятника Тарасові Шевченку.}

^{Італія
. Рим
. Оригінальний пам'ятник, де Т. Г. Шевченка зображено в ролі римського патриція, урочисто відкрито}¹⁹⁷³ ^{року перед греко-католицьким собором Святої Софії; автор — італійський скульптор У. Мацеї}

^{Казахстан
. Алмати
. Пам'ятник поету Тарасу Шевченку, що перебував на території Казахстану
на засланні (1847
—1857
рр.), було встановлено на розі проспекту Достик і вулиці Шевченка в 2000
році на честь дев'ятої річниці незалежності України
. Автором монументу є український скульптор Віталій Рожик з Житомирщини}

^{Варшава} ^.^{Пам'ятник Тарасові Шевченку в Варшаві} ^{Відкритий за участю міністрів закордонних справ}^{України} ^та^Польщі ^{Анатолія Зленко} ^та^{Влодзімежа Цімошевича} ^{13 березня} ²⁰⁰² ^{року у сквері його ж імені на перетинанні вулиць Спацерова, Говорка і Хотиньська. Інвестор — Об'єднання українців у Польщі на чолі з Мирославом Кертичаком. Автор скульптури — український скульптор}^{Анатолій Кущ} ^{, автор п'єдесталу — польський архітектор Балтазар Брукальський. Зфінансувала}^{Київська міськрада} ^{і Львівська обласна адміністрація. Фірма «Edbud», на чолі з Едвардом Мазуром профінансувала монтаж пам'ятника, а також увесь комплекс робіт, пов'язаних із забрукуванням доріжок у сквері та площі перед самим п'єдесталом. Вагомий внесок для встановлення та відкриття пам'ятнику зробив тодішній Посол України в Польщі}^{Дмитро Павличко} ^.

^Росія ^.^Москва ^.^{Пам'ятник Тарасу Шевченку} ^у^Москві ^{— роботи українських скульпторів М. Грицюка,}^{Ю. Синькевича} ^,^{А. Фуженка} ^{та архітекторів А. Сницарєва і Ю. Чеканюка був урочисто відкритий у Москві}^{10 червня} ¹⁹⁶⁴ ^{року з ініціативи}^{Микити Хрущова} ^.

^{Сполучені Штати Америки
. Вашингтон
.}^{Пам'ятник Тарасу Григоровичу Шевченку у Вашингтоні} ^{створив скульптор із українським корінням}^{Леонід Молодожанин} ^{. Цей пам'ятник був одним із перших його творінь, а фінансувала його створення}^{«Просвіта»} ^{. На церемонії відкриття був присутній екс-президент}^{Ейзенгауер} ^{. Відкриття відбулося}^{27 червня} ¹⁹⁶⁴ ^{року в присутності понад ста тисяч людей, відтоді 27 червня вважається українським днем в США. Розташований пам'ятник між вулицями 22-ою та 23-ою і «Р» (Пі), в північно-західній частині столиці, де міститься чимало посольств}

^{Угорщина} . ^{Будапешт} ^{. Відкрито пам'ятник}^{11 липня} ²⁰⁰⁷ ^{року у Будапешті. У відкритті брали участь}^{Президент України} ^{Віктор Ющенко} ^та^{Президент Угорської Республіки} ^{Ласло Шойом} ^{з дружинами. Також у церемонії відкриття брали участь представники Державного самоврядування українців Угорщини та Європейського конгресу українців.}^{Встановлено пам'ятник у сквері}^{греко-католицької церкви} ^{на правому березі}^Дунаю ^{в Буді навпроти МЗС Угорщини, тобто на перехресті популярних туристичних маршрутів.}^{Автор пам'ятника — Іван Микитюк, член}^{Національної спілки художників України} ^{, професор}^{Львівської академії мистецтв} ^,^{Заслужений діяч мистецтв України} ^{(проживає у}^Львові ^).^{Пам'ятник вилито з}^бронзи ^{, загальна висота — 3 метри.}

^{за матеріалами http://uk.wikipedia.org/wiki/Пам'ятники_Тарасові_Шевченку}

ІІІ. "РОЗСТРІЛЯНЕ ВІДРОДЖЕННЯ"

3 листопада 1937 року стало чорним днем в історії української нації. Саме в цей день радянська репресивна машина знищила сотні Геніїв Українського Народу.Саме в цей день Українське Відродження стало – розстріляним.

Термін «Розстріляне Відродження» вперше запропонував діаспорний літературознавець Юрій Лавріненко, вживши його як назву збірника найкращих текстів поезії та прози 1920-30-х рр. За це десятиліття (1921—1931) українська культура спромоглася надолужити відставання в багатьох галузях культури, викликане двохсотрічним пануванням царської Росії.
Головними літературними об'єднаннями в той час були «Ланка» (пізніше «МАРС»), «Плуг», неокласики «Молодняк», «Спілка письменників західної України», ЛОЧАФ (об'єднання армії та флоту). Найвпливовішим був «Гарт», який пізніше був перейменований на «ВАПЛІТЕ» («Вільну Академію Пролетарської Літератури»).

Комуністичний терор 30-х років, що прийшов на зміну українському відродженню 20-х років, зупинив на злеті, перервав, відсунув у часі на десятиліття розвиток української культури, літератури. Значна частина української інтелігенції, молодих талановитих письменників, поетів, діячів культури, науки та мистецтва загинула в сталінських тюрмах і концтаборах.

Кульмінацією дій радянського репресивного режиму стало 3 листопада 1937 року. Тоді, "на честь 20-ї річниці Великого Жовтня" у Соловецькому таборі особливого призначення за вироком Трійки розстріляний Лесь Курбас, Микола Куліш, Матвій Яворський, Володимир Чеховський, Валер'ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер'ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Михайло Козоріс, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий та інші.

Деякі представники розстріляного відродження

Портрет

Ім'я

Народження

Дата
смерті

Місце
смерті

Вік

Обставини смерті

Діяльність

Реабіл
ітація

Яловий Михайло
Омелянович
(Юліян Шпол)

1895 06 05
с.Дар-Надежда
Полтавська
губернія

1937
11 03

Сандармох

42

Заарештовано в другій половині квітня 1933 . Звинувачено в шпигунській діяльності, «шумськізьмі» та підготовці замаху на П. Постишева , засуджено до 10 років таборів. 9 жовтня 1937 р. особливою трійкою УНКВД Ленінградської обл. засуджено до розстрілу.

Письменник. Член "Гарт "у, ВАПЛІТЕ (перший президент)

1957
06 19

Хвильовий
(Фітільов)
Микола
Григорович

1893 12 13
м. Тростянець

1933
05 13

Харків

39

В атмосфері тотального цькування і переслідування, покінчив життя самогубством, каталізаторами стали арешт Михайла Ялового та Голодомор

Письменник, публіцист. Провідний письменних неоромантичного стилю. Один з основоположників пореволюційної української прози.

—

Підмогильний
Валер'ян
Петрович

1901 02 02
c. Писарівка
Катерино
славська
губернія

1937
11 03

Сандармох

36

11 січня 1935 визнав, що належав до «групи письменників-націоналістів з терористичними настроями у ставленні до вождів партії». Визнав тому, що, на його думку, «політика колективізації привела українське село до голоду». Закритий суд позбавив волі «терміном на десять років з конфіскацією особистого майна». 1937 р. особливою трійкою УНКВД Ленінградської обл. засуджено до розстрілу.

Прозаїк, перекладач. Один з найвидатніших прозаїків і зачинатель
психологічного реалізму в літературі українського відродження.

1956 08 04

Косинка (Стрілець)
Григорій
Михайлович

1899 11 29
с. Щербанівка
Київська
губернія

1934
12 15

Київ

35

На поч. 1930-х рр. видання творів було заборонено. В листопаді 1934 заарештований. Під час судового процесу в грудні 1934 був звинувачений у приналежності до контрреволюційної терористичної організації і засуджений до розстрілу.

Прозаїк. Член АСПИС (1923-24), «Ланка» і «МАРС» . Майстер імпресіоністичної новели.

1957
10 19

Куліш
Микола
Гурович

1892 11 18 нс
Чаплинка
Таврійська
губернія

1937
11 03

Сандармох

44

На першому всесоюзному з'їзді радянських письменників, був оголошений буржуазно-націоналістичним драматургом. У грудні 1934, після похорону свого друга Івана Дніпровського, був заарештований органами НКВС.

Драматург , режисер , громадський діяч , газетяр і редактор , педагог . Творець модерної української драматургії.

1956
08 04

Плужник
Євген
Павлович

1898 12 26 нс
Кантемирівка
Воронезька
губернія

1936
02 02

Соловки

37

У грудні 1934 заарештований НКВС. Звинувачений у приналежності до націоналістичної терористичної організації. В березні 1935 виїздною Військовою колегією Верховного суду СРСР разом з іншими письменниками засуджений до розстрілу (змінено на довготривале табірне ув'язнення).

Поет, письменник, драматург, перекладач. Входив до АСПИС , «Ланка» та «МАРС» . Поезії притаманний глибокий ліризм, драматизм почуттів, майстерна поетична мова.

1956
08

Семенко Михайль
(Михайло) Васильович

1892 12 31
с. Кибинці
Полтавська
губернія

1937
10 23

Київ

44

Заарештований 26 квітня 1937 р. Обвинувачений в «активнiй контрреволюцiйнiй дiяльностi». Серед іншого йому закидали спробу скинути Радянську владу в Украiнi за допомогою нiмецьких фашистiв. На допитах 4, 7 та 8 травня 1937, «зiзнався» у всiх звинуваченнях. 23 жовтня 1937 р. військовою колегією Верховного Суду СРСР на закритому засіданні засуджений до розстрілу.

Поет, теоретик літератури. Лідер українського футуризму (панфутуризму ), організатор футуристичних угруповань, редактор багатьох видань. Модернізував українську лірику урбаністичною тематикою.

була

Поліщук
Валер'ян
Львович

1897 10 01 нс
с. Більче
Волинська
губернія

1937
10 09

Сандармох

40

У листопаді 1934 року заарештований органами ДПУ . 27-28 березня 1935 виїзна сесія Військової колеґії Верховного Суду СРСР засудила його на 10 років виправно-трудових таборів. Покарання відбував на Соловках , 9 жовтня 1937 року йому було винесено смертний вирок.

Письменник , літературний критик , публіцист .

була

Филипович
Павло
Петрович

1891 09 02
с. Кайтанівка
Київська
губернія

1937
11 03

Сандармох

46

Заарештований в cepпні 1935 і суджений разом із Зеровим з початком 1936 за приналежність до шпигунсько-терористичної організації, що нею мав бути нібито семінар української літератури в Київському ІНО. 3асуджений на 10 років заслання в концтабори, перебував на Ведмежій Горі , потім на Соловках . Розстріляний 1937.

Поет, літературознавець. Лідер неокласиків .

після
1956

Зеров
Микола
Костянти
нович

1890 04 26
м. Зіньків

1937
11 03

Сандармох

47

Наприкінці 1934 звільнено з ун-ту. У ніч із 27 на 28 квітня 1935 заарештований під Москвою . 20 травня відпроваджено до Київа . Звинувачення: керівництво контрреволюційною терористичною націоналістичною організацією. Військовий трибунал Київського військового округу розглянув судову справу на закритому судовому засіданні 1-4 лютого 1936 року без участі звинувачених й захисту. Засудив до 10 р. ув'язнення. Розстріляний 1937.

Поет, літературознавець, перекладач. Лідер неокласиків , глибокий аналітичний критик, полеміст, майстер сонетної форми і блискучий перекладач античної поезії

була

Драй-Хмара
(Драй)
Михайло
Опанасович

1889 10 10
Малі Канівці
Полтавська
губернія

1939
01 19

Колима

49

Заарештований 21 березня 1933, звинуваений в приналежності до контрреволюційної організації у Кам'янецькому ун-ті. Через брак доказів 11 травня 1933 випущений, 16 липня 1934 справа припинина. Звільнений під підписку про невиїзд. Другий арешт (6 вересня 1935) призвів до заслання на Колиму на 5 р. Вбитий на засланні.

Поет , літературознавець , перекладач . Неокласик .
Володів 19 мовами.

1989
11 28

Свідзинський
Володимир
Євтимович

1885 10 08 нс
с. Маянів , Подільська
губернія

1941
10 18

Непокрите

56

27 вересня 1941 Свідзінського заарештовано. Спалено живцем разом з іншими в'язнями в покинутій господарській будівлі у селі Непокритому під Салтовом, Харківська область

Поет, перекладач.

Йогансен
Майк
(Михайло)
Гервасійович

1896 10 28 нс
Харків

1937
10 27

Київ

40

18 серпня 1937 року заарештований. 24 жовтня було обвинуваченно в участі у антирадянській націоналістичній організації з 1932, яка ставила своєю метою повалення радвлади методами терору й збройного повстання, завербував чотири особи для участі в повстанні, погодився особисто взяти участь у виконанні теракції проти керівників компартії і радянського уряду. Військова Колегія Верховного Суду СРСР 26 жовтня засудила до розстрілу.

Письменник. Поет, автор пригодницьких романів. Один із засновників «Гарту» і ВАПЛІТЕ .

1958

Фальківський
(Левчук)
Дмитро
Никанорович

1898 11 03
с. Великі Лепеси
(нині в
межах
м. Кобрин )

1934
12 16

Київ

36

Попри революційне минуле, офіційна критика ставилася недовірливо до його творчості. Коли в зв'язку з убивством С. Кірова було посилено терор, його разом з Г. Косинкою , О. Влизьком , К. Буревієм та іншими розстріляно в групі двадцять вісьмох.

Поет , прозаїк, перекладач, сценарист . Належав до літературної групи «Ланка» (пізніше МАРС )

після 1956

Досвітній
Олесь
(Скрипаль
-Міщенко
Олександр
Федорович)

1891 11 00
Вовчанськ

1934
03 03

Харків

42

7 грудня 1933 звинувачено у «приналежності до української контрреволюційної організації, яка намагалася повалити Радянську владу». 19 грудня заарештовано. Додано «участь в терористичній діяльності, зокрема підготовку замаху на Постишева». Судова «трійка» на закритому засіданні 23 лютого 1934 засудила до розстрілу. 3 березня Колегія ОДПУ залишила вирок без змін.

Прозаїк, публіцист, сценарист, організатор кіновиробництва. Член «Гарт» , ВАПЛІТЕ , ВУСПП , а з 1932 член Спілки радянських письменників.

1955
25 10

Влизько
Олекса
Федорович

1908 17 02 нс
ст. Боровйонка
Крестецького
повіт Новгородська
губернія

1934
12 14

Київ

26

Після вбивства Кірова у грудні 1934 заарештований разом із численною групою діячів української культури, серед яких Косинка , Фальківський , Буревій , Антін , І. Крушельницькі , Мисик та ін. За приналежність до контрреволюційної терористичної організації виїзна сесія Військової колеґії Верховного Суду СРСР на закритому засіданні 14 грудня винесла смертний вирок.

Письменник. Літературний шлях позначений динамічними шуканнями, різнорідністю форм, жанрів, тем. Класицизм, футуризм, «виробнича поезія» й агітка, і передусім активний вітаїстичний романтизм.

1958

Шкурупій
Гео
(Георгій)
Данилович

1903 04 20
м.Бендери

1937
08 12

Ленінград

33

Арештований 3 грудня 1934 за звинуваченням у приналежності до «київської терористичної організації ОУН».Двічі судимий. 27 квітня засуджений на 10 років таборів із подальшим трирічним обмеженням у політичних правах та конфіскацією майна. Покарання відбував на Соловках . Дружину з сином як родину ворога народу виселили з Києва . 25 листопада 1937 особлива трійка переглянула справу і засудила до розстрілу.

Письменник, сценарист. Один з лідерів панфутуристів .

1957

Слісаренко
(Снісар)
Олекса
Андрійович

1891 28 03 нс
х. Канівцевий
Харківська
губернія

1937
03 11

Сандармох

46

У квітні 1934 арештований ГПУ УРСР, у квітні 1935 військовий трибунал засудив до 10 років позбавлення волі. Покарання відбував на Соловках . У жовтні 1937 окрема трійка Управління НКВД РРСФР по Ленінградській області переглянула справу і засудила до розстрілу.

Письменник. Цікавився футуризмом, був членом Спілки пролетарських письменників «Гарт» , ВАПЛІТЕ . Після «самоліквідації» ВАПЛІТЕ разом з Йогансеном заснував «Техно-мистецьку групу А».

була

Ірчан
Мирослав
(Баб'юк
Андрій
Дмитрович)

1897 08 14
с. П'ядики
Галичина

1937
11 03

Сандармох

40

28 грудня 1933 його в приміщенні ЦК КП(б)У після тривалої розмови з Постишевим заарештували за приналежність до націоналістичної укр. контрреволюційної організації. 28 березня року судова трійка і Колегія ГПУ «дали» 10 років Соловків . 9 жовтня 1937 судова трійка УНКВС Ленінградської обл. засудила до розстрілу.

Письменник, публіцист , драматург , перекладач , літературознавець , журналіст , історик , видавець .

1956
04 03

ІІ.

Вспоминая И.И. Рядченко

Иван Иванович

Рядченко

25.01.1924 – 03.06.1997

Приморский бульвар,6.

Дом, в котором родился И.И.Рядченко

Отец – Рядченко Иван Иванович

Мать – Елена Владимировна

Брат Евгений – моряк, мастер спорта

по боксу и теннису, судья всесоюзной категории по теннису.

Иван Рядченко родился в Одессе, в семье моряка. В Одессе он учился и рос и на всю жизнь

остался верен причалу, шумным улицам синему небу.Одесса для поэта- любовь и надежда,

гордость и вера, боль и забота, без которых нет ни жизни, ни поэзии.

Город им воспет во многих стихотворениях:

"Улица Приморская","О каменных львах", "Южный базар", " Морской вокзал".

Ваня – 15 лет, ученик школы №49, 1939 год.

Алла – соученица по школе №49, первая любовь.

Вернувшись после войны в Одессу, Ваня узнал, что Алла во время оккупации умерла.

Алле посвящена поэма «Мой город, первая любовь".

Иван Рядченко был на Великой Отечественной

войне сначала солдатом, затем офицером, начальником штаба батальона.

Он дважды попадал после ранений в госпиталь и дважды возвращался в свою часть.

Тема войны, ратный подвиг солдата

не могли не стать в его творчестве ведущими. О войне написано много,

но, как говорит одесский поэт Игорь Неверов, я не могу припомнить

ни одного стихотворения, посвященного первому победному дню,

со столь пронзительной концовкой:

...Ещё стояла тьма немая,
В тумане плакала трава,
Девятый день большого мая
Уже вступал в свои права.
Не рокотали стайки " Яков"
Над запылавшею зарей
И кто-то пел и кто-то плакал,
И кто-то спал в земле сырой.

Студент. Львов, 1946 год.

После войны Иван Иванович учился во Львовском университете.

23 февраля 1949 года.

Студенты Львовского университета – фронтовики.Крайний слева – Иван.

Впервые надел пальто и шляпу.4 года ходил в университет в гимнастерке и в шинели.

Первая семейная фотография. Июль 1949 года.

Иван Иванович с сыном Серёжей.

Серёже 3 года, но в руках кортик,

а на бескозырке серьёзное слово «Слава».

Николка Усыченко чуть постарше.

В рейсах по морям-океанам.

И такие уловы бывали!

«Здравствуй, Одесса!».

Встреча в Одесском порту после длительного рейса в Канаду.

В Новороссийском порту с друзьями: начальник морвокзала

И.Августинес и капитан К.Никитин.

С М.Нагнибедой, В.Петльованным и А.Малышко.

С Платоном Воронько С Борисом Нечердой

С Вл. Беляевым и Р.Братунем.

С Ив.Карабутенко и В.Козаченко.Москва.1.01.1974год.

С Евгением Долматовским.

Сын Сергей 1975 год.

Хорошо верхом на папе!

Август 1982 года.

Внук Алексей с папой.

С внуком Алексеем. С женой Нелей.

С любимым котом Димкой, который всегда поднимался на балкон

только по виноградной лозе и звонил в колокольчик...

Иван Иванович мог бы, конечно, жить и работать в Киеве, Москве, Ленинграде,

но он остался одесситом. Он много и часто ездил по стране, бывал за рубежом.

По характеру он непоседа, путешественник. И его стихи, написанные в поездах, -

это путевые зарисовки, этюды, картины.

Жаркое лето 1996 года. Когда Иван Иванович был нездоров,

писал друзьям: «Выхожу только в ближнее зарубежье – на балкон…»

Издано 49 сборников стихотворений Ивана Ивановича. Самые популярные "Еще гремит во мне война",

"Взмах крыла", "Когда уходят корабли", "Винные погреба" и другие. Иван Рядченко награжден

орденами и медалями, избирался председателем Одесского отделения Союза писателей Украины,

членом правления Союза писателей СССР, Украины.
Кроме стихотворений, Иван Иванович пишет сценарии к кинофильмам: "Координаты неизвестны",

"Если есть паруса", романтические драмы в стихах "Город красивых", "Обещанная звезда",

"На улице Жанны весна", работает над прозаическими произведениями.

Иван Иванович много видел, многое испытал, ему есть что рассказать и он умел рассказывать.

...Мы никогда о чувствах не кричали.
Мы никогда часов не замечали,
Сердца звучали в нас, как соловьи.
Отдай мне раны, боли и печали,
Возьми себе лишь радости мои.
Вулканы грозны. Провода нервозны.
Но посреди планетной суеты
Толпою за тобою ходят вёсны.
На небо глянешь - вспыхивают звёзды,
Дохнёшь - и раскрываются цветы.

І.

Пісне моя, пісне, теплими

крилами

Обгорни людей всіх, що

живуть між нами.

Забрини полями, задзвени у

росах

І в серцях розмийся

тисячеголоссям.

Юрій Миколайович Штельмах – композитор-пісняр, поет, автор 40-ка пісень, 60-ти обробок українських обробок народних пісень, для чотириголосного хору. У м. Іллічівську Одеської області протягом 12 років керував хором української пісні «Червона калина».

Народився Юрій Штельмах 2 липня 1936 року в м. Одеса. У дитинстві був улюбленцем всієї сім’ї, особливо бабусі по батьківській лінії. Війна почалася для малого Юрка у ніч на 22 червня 1941 р., коли німецькі бомбардувальники розбомбили поїзд, у якому він їхав з родичкою гостювати до бабусі у Любомирівну, що на Миколаївщині. Так і провів там Юрко всі роки війни. Це були страшні роки випробувань голодом, холодом, жорстокістю. Юра мало не загинув від рук ошаленілого калмика (калмики воювали на стороні фашистів). Тут же по закінченню війни пішов до школи. Навчання давалось легко, тільки післявоєнні злидні доводилось переживати важко. З тих далеких повоєнних років Юрко виніс постійне почуття голоду, тому в майбутньому у нього завжди був накритий стіл для кожної людини, яка зайшла в дім.

Та скоро життя Юрка круто змінилося. Батьки розійшлися і Юрка забрав до себе батько. Батько «виховував» ременем і доведений до відчаю хлопець утік до матері. І знову злидні і недоїдання, не дивлячись на те, що мати працювала на двох роботах, вітчим працював і брати приторговували на Привозі. Але, не зважаючи на важке життя, у хлопців було своє захоплення: футбол, згодом - бокс і книги.

Музика увійшла у життя Юрія у вигляді звичайного патефона. Бачачи таке захоплення музикою, мати і вітчим купили Юрію баян. Першим наставником хлопця був Георгій Духанов, відносини з яким згодом переросли у багаторічну дружбу. Так для Юрія почалася щорічна багатоденна праця, яка тривала впродовж 50-ти років. Після семилітки Юрій вступив до верстато-будівельного технікуму, який після служби в армії залишив, і став учнем Одеського музичного училища з класу баяну.

У 1950 році Юрій одружився і разом з сім’єю переїхав до Львова, де продовжив навчання у Львівському музичному училищі на народному відділі. Згодом отримав спеціальність хормейстера. Після закінчення Львівського музичного училища навчався на музично-педагогічному факультеті Одеського педінституту ім.. Ушинського.

Свій трудовий шлях розпочав у музичній школі м. Іллічівська. Вдень викладав, вночі писав пісні і мріяв створити свій хоровий колектив. З хорових колективів портових районів намагався організувати хор на базі портклубу та не знайшов підтримки збоку чиновників. І лише після зустрічі з хоровим колективом іллічівського судноремонтного заводу здійснилась його мрія. Двадцять років спільної праці, безліч концертів, дали можливість писати твори для цього колективу, чути їх у виконанні тих, для кого їх створював. «Україно моя», «Ріднеє поле», «Обеліск», «Рідне село», «Пісня про Іллічівськ», «А каштани цвітуть в Іллічівську», - ось далеко не весь перелік пісень, написаних для хору української пісні під назвою «Червона калина». Хор виступав перед працівниками Іллічівського судноремонтного заводу, порту, був учасником міських свят, їздив з концертами до Одеси, Києва, навіть у Грецію. У 1990 році колектив зайняв перше місце і став лауреатом Азово-Чорноморського басейнового огляду самодіяльного мистецтва.

Він чесно служив Мистецтву і міг створити ще чимало гарних пісень, та на жаль, рано пішов з життя. Проте його твори і сьогодні звучать, бо в них живе поетова душа.